0
0
Ваша корзина
0 грн
ПН-ПТ 09:00-19:00, СБ 10:00-17:00
0 (800) 30 90 03

«Світлі ідеї часто приходять поза роботою — під час прогулянки, за сніданком чи уві сні»

«Світлі ідеї часто приходять поза роботою — під час прогулянки, за сніданком чи уві сні»

Чергове знайомство з командою перекладачів АРТБУКС. Цього разу це чарівна перекладачка з французької Людмила Дяченко, яка працювала над улюбленою серією Франсуази Буше Франзуази Буше та книгою Алекса Аліса «Зоряний замок».

АРТБУКС: Як ви стали перекладачкою?

ЛЮДМИЛА ДЯЧЕНКО: З дитинства любила іноземні мови, тому після школи вступила в Інститут філології КНУ ім. Тараса Шевченка на спеціальність «Переклад з французької та англійської мов». І хоча підробляти перекладами почала вже на останніх курсах, після закінчення університету довго себе шукала — працювала то в туристичній журналістиці, то в піарі. Аж поки три роки тому зважилася звільнитися з офісної роботи та стати перекладачкою-фрілансеркою. Приблизно тоді ж у моєму житті з’явилося чудовезне видавництво «АРТБУКС», для якого я відтоді переклала з десяток книжок. Втім, здебільшого я перекладаю усно: 90% моєї роботи займає синхронний переклад. Моя основна робоча пара мов — англійська й українська, перекладаю також із французької й російської українською.


А: Легше перекладати дитячі чи дорослі книжки?

Однозначно дитячі. Хоча б тому, що вони менші за обсягом. А ще це чудова нагода знову відчути себе дитиною. Хоча, звісно, не все так легко, як здається на перший погляд. Під час роботи над перекладом доводиться ритися в словниках сленгу, фразеологізмів і синонімів, шукати питомо українські вигуки, радитися з колегами та знайомими дітьми. Наприклад, я не одразу зрозуміла, що таке «schwing» французькою, аж поки донька подруги підказала, що це — звичайнісінька жуйка (перекручене з англ. «chewing gum»).


А: Що найскладніше в роботі над перекладом?

Найскладніше — почати. Я довго «розкачуюся», перш ніж приступити до роботи. Перекладаю зазвичай швидко, а потім довго редагую. Після цього даю тексту «відлежатися», бо світлі ідеї часто приходять поза роботою — під час прогулянки, за сніданком чи уві сні. 

Ще один виклик, пов’язаний із перекладом ілюстрованих книжок і коміксів — подбати, щоб перекладений текст гармоніював із зображенням. Іноді це непросто, бо ідіоми в різних мовах не завжди збігаються. Наприклад, в одній із книжок Франсуази Буше зображений хлопчик, в якого з долоні стирчить довжелезна волосина. Так авторка обіграла французький вислів «avoir un poil dans la main» — бути лінивим (дослівно — «мати волосину в долоні»). У нас волосся на долонях не має такої конотації, тож довелося добряче помізкувати. Поки зрештою з допомогою колег я зрозуміла, що волосина на малюнку схожа на палицю, і все стало на свої місця — на ілюстрацію ідеально ліг український фразеологізм «бити байдики».


А: Які межі свободи інтерпретації у перекладача? Що він може дозволити собі змінити в авторському тексті, а що ні?

Як люблять казати перекладачі, усе залежить від контексту. Головне — послідовність. Наприклад, якщо я на початку книжки вирішую, що буду «українізувати» власні назви, то намагаюся дотримуватися цього підходу впродовж усього твору. Зазвичай я намагаюся шукати українські відповідники французьких власних назв, які б легко зчитувалися українськими читачами. Так le TGV («Те-Же-Ве», швидкісний потяг) перетворюється на «Інтерсіті», Jémi Mondoidanmonné — на пана Уносіколупайченко, а Musée de la moule en Bretagne — на Музей залізної руди в Горішніх Плавнях. 

Окрім того, я люблю вставляти «пасхалки» для батьків — наприклад, на сторінках книжок Буше ви знайдете «непозбувну бентегу чистого аркуша» або цитату з пісні ВВ «Там будуть танці, та-та-та танці» (в оригіналі — «Let’s dance / Crazy Disco»). Як на мене, такі зміни не руйнують авторського задуму і справляють схожий комічний ефект у тексті перекладу. 

У випадку сумнівів раджуся з колегами. Наприклад, у «Книжці, яка допоможе полюбити книжки», зустрічається перекручене ім’я французького письменника Марселя Пруста — Marcelle Prout. Тобто з письменника він перетворився на письменницю, а його нове прізвище змушує червоніти («prout» французькою — «пук»). У мене були різні варіанти перекладу — Жопель Трусь, Мордель Лусь, Гамсель Хрусть, Мамзель Пердю, Жан Пердюмон, Пан Теляпасе… Ми з колегами сперечалися, чи зрозуміють українські діти відсилку до Марселя Пруста. Але оскільки далі у книжці обігрувалася назва найвідомішого твору Пруста — «У пошуках утраченого часу» (у перекладі — «У пошуках утраченого квасу»), зрештою таки переміг варіант «Мамзель Хрусть» — і звучить смішно, і від оригіналу недалеко.


А: Яка з книжок, що ви переклали для АРТБУКС, найулюбленіша?

Напевно, це «Книжка, яка нарешті пояснить тобі геть усе про батьків» Франсуази Буше — найперша, яку я переклала для «АРТБУКС». Пам’ятаю, як раділа, коли друзі розповідали, що реготали, читаючи її всією родиною. Мені імпонує самоіронія авторки і те, що під удаваною несерйозністю її книжок проступають дуже важливі теми — про рівність, повагу, творчість, любов. 



Поделитесь: