ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: «росіяни хотіли, щоб ми замовкли, а ми говоритимемо. Наскільки стане сили».

Друзі, команда АРТБУКС раніше вже знайомила вас із талановитим перекладачем дитячих книжок та просто чудовою людиною Володимиром Чернишенком. Пригадуєте? Що ж…настав час представити вам пана Володимира у новому професійному амплуа, а точніше – у ролі автора «Битви за місто» – надзвичайно чутливої та важливої для маленьких читачів історії про омріяну перемогу.

АРТБУКС: Що стало для вас головним стимулом до написання таких потужних та водночас зворушливих рядків?

ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: На вірш надихнули твори Шеррі Даскі Рінкер, які раніше доводилося перекладати. Власне, думка про те, з чим доводиться стикатися нашим будівельним машинкам. Їхні американські колеги про таке і не думають. Та й наш будівельний автопарк не замислювався... А далі все просто – коли є канва, можна пустити в неї потік емоцій, а емоції були такі сильні, що якби не ця гра в будівельні машинки, то не знаю, як би їх угамував. Сподіваюся, що мій текст комусь допоможе не менше, ніж мені.

АРТБУКС: Володимире, розкажіть, будь ласка, детальніше про присвяту? Які особисті сенси в ній закладені? (Маленькому Вовчику)

ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: Тут все дуже просто. Присвята ділиться надвоє – моєму маленькому хрещенику, який перші роки життя проживає під час війни, а також тому маленькому Вовчику, яким я сам колись був. Тепер обидва ці Вовчики разом повинні якось навчитися жити з цією війною.

АРТБУКС: Як змінилося ваше життя з початком війни? Чи вдалося вам остаточно відрефлексувати ці події та прийняти нову реальність?

ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: Мабуть, ніхто не зможе ніколи прийняти таку реальність, надто вже вона нереальна. Для мене, якщо не брати до уваги вибухи, блокпости та сирени, це ще й найдовша розлука з дружиною та сином, близькі люди в зоні бойових дій і на фронті, абсолютно нові межі того, що лякає і від чого стискаються кулаки. 

Погляньте на ілюстрації Тетяни Копитової. Її позитивні герої прекрасні, літак – хоробрий і зухвалий, а негативні герої... Вони такі справжні, що хочеться їх знищити. Не прогнати, не перевиховати, а саме розібрати по гвинтику, розплавити, стерти. Оце свідчення того, на якому рівні художниця пропустила через себе образи. Словом – ні, ми ще відрефлексовуємо.

АРТБУКС: Які емоції ви відчували під час роботи над книжкою? Яке значення вона мала для вас особисто?

ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: Вірш створювався дуже важко. У найпершому варіанті літака не було. Було місто, був напад, руйнування й опір. Але насправді ж так не буває. У будь-якій справжній історії є хтось, хто платить ціну за хепі-енд. У нашій нинішній дійсності теж є такі люди. У той день, коли створювалася  «Битви за місто», стало відомо про героїчну загибель Степана Тарабалки, якого багато хто називає Привидом Києва. Згодом почали писати, що Привид – це збірний образ. Але у моїй історії він має цілком конкретне уособлення. Я не хочу «пам'ятник невідомому льотчику». Кожен із наших пілотів-героїв заслуговує на окремий пам'ятник. 

АРТБУКС: Як війна вплинула на вашу роботу?

ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: З початку війни працюю всупереч. На зло окупантам посадив картоплю за п'ять кілометрів від справжніх боїв. На зло росіянам зібрав співробітників і склав план роботи на рік. Ця книжка – теж не просто так іде в друк, спитайте у головреда чи директора АРТБУКС. Росіяни хотіли, щоб ми замовкли, а ми говоритимемо. І то гучно. Наскільки стане сили.

АРТБУКС: Яка на вашу думку фундаментальна місія «Битви за місто»?

ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: «Битва за місто» дає дитині героя. Вона навряд чи допомагає відрефлексувати втечу з рідного дому чи перебування у підвалі під обстрілами. Для цього напишуть зовсім інші книжки. Привид у цій книзі – супергерой для найменших. Іншими словами, він не навчить дитину, що монстрів під ліжком не існує. Він не заохотить з ними подружитися. Він зробить так, щоб тим монстрам стало дуже погано, а мертвих монстрів можна не боятися.

АРТБУКС: Що ви можете побажати майбутнім читачам?

ВОЛОДИМИР ЧЕРНИШЕНКО: Ніколи не плакати.